Риск и ликвидность инвестиций

Страница 1

Інвестиційні операції підлягають ризикам, які можна поділити таким чином:

а) зовнішні;

б) ринкові;

в) ризики формування інвестиційних портфелів.

До зовнішніх ризиків відносять: політичні, що спричинені нестійкою політично-економічною ситуацією в країні; та соціальні, що пов’язані з нестійкою соціальною ситуацією.

Із виходом країни з кризи в цілому інвестори можуть очікувать пониження зовнішніх ризиків.

Ринкові ризики розподіляються на :

а) кредитний (діловий) ризик – пов’язаний з тим, що емітент, який випустив боргові цінні папери, опиниться в скрутному фінансовому становищі. Погіршення фінансового стану емітента ставить під сумнів його спроможність погасити борговий цінний папір у повному обсязі та в установлені строки і сплатити нараховані проценти, а також спроможність повернути власникові пайового цінного паперу частину капіталу та належну цьому інвесторові частку нерозподіленого прибутку або виконати інші зобов’язання за цим папером;

б) інфляційний ризик – ризик того, що при високій інфляції доходи інвесторів не зможуть перекривати швидке знецінення вкладених інвестиційних коштів;

в) процентний ризик – це ризик втрат, що можуть мати інвестори чи емітенти у зв’язку із зниженням процентних ставок на ринку. Зниження ринкової вартості цінних паперів унаслідок зміни ринкової норми дохідності змінює рівень дохідності поточних та можливих інвестиційних вкладів;

г) відкличний ризик виникає для інвестора тоді, коли емітент відкликає свої відкличні цінні папери раніше, аніж інвестор отримає від них очікуваний дохід ;

д) ризик ліквідності – ризик, пов’язаний із можливістю втрат при реалізації цінних паперів у зв’язку із зниженням їх привабливості й можливості швидкої реалізації.

Ризики формування інвестиційного портфеля можуть очікувати інвестора, якщо він бажатиме виконати всі цілі інвестування одночасно – досягти ліквідності, дохідності, безпечності вкладень, зростання його капіталу [16,c.41].

До методу управління інветиційними ризиками відноситься диверсифікація вкладень, тобто формування інвестиційного портфеля за рахунок багатьох видів цінних паперів і паперів, які мають різний рівень якості; підтримка ступінчастої (сходинкової) структури портфеля – кошти так вкладаються в цінні папери, щоб у майбутньому кожного поточного року закінчувався термін погашення деякої частини вартості цінних паперів, тоді сума одержаних коштів від погашення реінвестуватиметься в цінні папери з максимальним терміном погашення.

Для зменшення ризиків при інвестуванні в цінні папери застосовують також стратегію “ штанги ”.У цьому разі суттєва частина інвестиційного портфеля складається із довгострокових зобов’язань, зрівноважених короткостроковими паперами при відсутності середньострокових.

Якщо прогнози на ринку цінних паперів вказують на зниження довгострокових процентних ставок, то банки здійснюють купівлю довгострокових цінних паперів. При зменшенні короткострокових процентних ставок доцільно вкладати кошти в короткострокові зобов’язання, увесь час при цьому зрівноважуючи інвестиційний портфель за строками.

Однак найсуттєвішими методами управління інвестиційними ризиками для комерційних банків є дотримання ними економічного нормативу інвестування, який не повинен перевищувати 50 % власного капіталу банків, та створення резерву на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами, що виникають у раз погіршення фінансового стану емітента цінного папера, унаслідок зміни норми ринкових процентних ставок, зміни інвестиційної політики банку.

Резерв на відшкодування можливих збитків від операцій з цінними паперами формується в разі зниження їх ринкової вартості нижче рівня балансової вартості. Резерв для портфеля цінних паперів на продаж створюється за окремими групами цінних паперів, а для цінних паперів на інвестиції – на весь портфель цінних паперів.

Страницы: 1 2 3